Схеми їхньої мрії: вони ховаються у базі Вісника держзакупівель

Аналіз сотень тисяч «протоколів розкриття цінових пропозицій» у Віснику державних закупівель дав змогу вирахувати три класичні схеми, які застосовувалися, щоб вигравати тендери до 2015 року. Принаймні один із цих старих методів використовується і зараз.

Опубліковано: 29 березня 2017 року

До 2015 року у більшості державних тендерів брали участь лише два учасники. Та навіть у найтемніші часи бюрократична система працювала і кожен з учасників залишав сліди. Результати публікувалися у Віснику державних закупівель. І їх пильно досліджували журналісти, працівники громадських організацій, котрі борються з корупцією, а часом і прокурори. Та найбільша частина бази Вісника — це документи з оголошеннями про закупівлю, списком цінових пропозицій та — що особливо цікаво — протоколи розкриття цінових пропозицій.

Ці документи зберігалися в найкращому випадку у вордівських файлах, а в найгіршому це були скани. Аналізувати їх можна тільки вручну, відкриваючи і читаючи кожен документ. Фактично це купа сміття, в якій можуть лежати (а можуть і не лежати) важливі документи. Але хто перериватиме ці гігабайти відходів? Такі документи були нецікаві журналістам, адже інформація про переможців і так є в базі в машиночитаному і придатному для аналізу вигляді. Ми знайшли спосіб за допомогою програмування прошерстити тисячі вордівських файлів і виявили цікаві закономірності.

Зокрема, побачили три схеми. Факту корупції вони не доводять, але є підставою для детальнішого вивчення обставин тендера. Зазначимо, що ми говоримо про припущення, які базуються на аналізі великих масивів даних.

Що таке протокол розкриття цін?

Він діяв, поки тендери відбувалися через Вісник.

Коротка відповідь: Протокол розкриття — це список цін від постачальників, за якими останні згодні поставити товар чи послугу замовнику.

Довга відповідь: Після оголошення закупівлі всі зацікавлені постачальники надсилають свої ціни замовнику. При цьому в ідеалі учасники не повинні знати про ціни один одного. Щойно проходить термін подання пропозицій, усі запропоновані ціни збираються і записуються в таблицю. Якщо з документами в учасників усе в порядку, то перемагає найнижча ціна. Після цього протокол із цінами стає доступним для кожного учасника. Якщо надходить менше двох пропозицій, тендер не відбувається.

Що цікавого можна знайти у протоколах?

Уявіть себе на місці корупціонера, який розпоряджається державними грошима. Наприклад, вашому відомству потрібен бензин. У вас навіть є друг, який не проти продати вам його за завищеною ціною, а прибуток від такої оборудки можна поділити. Тут одразу виникає формальна проблема — запропонувати свою ціну на тендер повинна як мінімум ще одна фірма. І краще, якщо вона буде своя, рідна.

Шлях вирішення очевидний: ви оголошуєте закупівлю так, щоб вона нікого, окрім вашого друга-постачальника, не зацікавила. А ще краще, щоб про неї взагалі ніхто не знав. Потім знаходите ще одну фірму (можливо, така теж знайдеться у вашого друга), єдина роль якої — прийти на тендер зі ще вищою ціною і програти. На професійному жаргоні таку компанію називають спаринг-партнером.

Отже, для пошуку потенційної корупції важливо не тільки те, хто виграє тендери, а й хто їх програє.

На графіку нижче видно: коли за контракт змагалися більше, ніж два учасники, ціна зазвичай падає менше очікуваної, і це добре. Тому ми вирішили дослідити більш проблемні тендери — лише з двома претендентами на перемогу. Таких у допрозорівські часи було більшість. Звичайно, якщо учасників більше двох, це ще не свідчить про те, що з тендером усе ідеально.

роль конкуренції

По вісі Х йде ціна, яку очікував замовник тендера, по вісі Y — реальна ціна, за якої відбувся тендер. Отже, точки, що лежать вище лінії в 45 градусів, тобто зверху та ліворуч, — це тендери з фінальною ціною, що перевищила очікувану. Праворуч унизу — тендери, де ціна була меншою, ніж очікувана (тобто відбулась економія). Видно, що майже всі з цих тендерів червоного кольору, тобто ті, в яких було три або більше учасників. Висновок: стара економічна істина (що більша конкуренція, то менша ціна), працює і у випадку тендерів.

Далі ми покажемо приклади схем, які можуть свідчити про те, що з тендером щось не так. Сліди такої діяльності ми віднайшли у даних із протоколів розкриття.

Схема перша і найпростіша. Компанії, які завжди програють

Суть схеми описана вище — там, де йдеться про друга, в якого чиновник хоче купити бензин. Відфільтровуємо компанії, які завжди програють, і дивимось, кому вони програють.

Для того, щоб знайти такі випадки, ми відібрали в таблицю пари учасників, в яких завжди перемагає один, а програє інший. Про невипадковість такого «збігу» свідчить кількість спільних тендерів. У таблиці трапляються пари, для яких ця кількість може бути невеликою або ж навіть співмірною, проте загальна сума виграшу завжди сильно зміщена в один бік.

Кліайте на клітинки у таблиці, щоб побачити деталі.

Схема друга. Кожен виграє у свого замовника

Ви — чиновник з міської ради, наприклад Дніпра. Вам треба пообрізати дерева в місті. Ви навіть знаєте, хто це може зробити — місцевий Зеленбуд. Але закон вимагає провести тендер, на який повинні з’явитись мінімум дві компанії. Як бути? Рішення просте: разом із місцевим Зеленбудом на тендер приходить аналогічна компанія із Запоріжжя. Це може видатись дивним — якщо запорожці виграють тендер, їм доведеться везти техніку аж із сусідньої області і знімати житло для своїх працівників. Але цього не станеться — компанія із Запоріжжя прийшла, щоб програти.

Коли аналогічний тендер оголосять у Запоріжжі, туди прийде дніпровський Зеленбуд. І знову не для того, щоб вигравати.

Ця схема була популярна у Віснику, але перекочувала в і Прозоро. Журналістка з Дніпра дослідила в деталях , як це відбувалося в 20016 році.. А ми можемо показати масштаби ї використання.

Варто зауважити, що обмін учасниками зі своїх областей — це тільки окремий випадок більш широкої схеми, коли компанії ходять на тендери парами, а хто ви́грає — залежить від замовника. Тому ми залишили в таблиці пари учасників, для яких відсутнє яскраво виражене територіальне розмежування.

Для того, щоб дослідити таку схему, ми відібрали такі пари учасників та замовників, коли кожен із учасників завжди виграє́ у свого замовника і програє́ у замовника, в якого перемагає конкурент.

Таблиця інтерактивна таблиця. Клікайте на рядок, щоб побачити деталі в окремій таблиці

Схема третя. Закриті до пропозицій

Прийшла черга поглянути на тендери, в яких більше, ніж два учасники. У цій категорії є замовники, на тендери до яких завжди приходить мало конкурентів. Рахуємо середню кількість учасників у тендерах кожного замовника. Але треба зважати на те, що купується: канцтовари чи вагони. У випадку, коли держава хоче закупити якийсь масовий товар, а учасників тендеру мало — варто насторожитися. Коли ж закуповуються, приміром, вагони, то велика ймовірність, що все ОК — поставляти вагони можуть не так багато компаній. У таблиці нижче замовники із середньою кількістю учасників близькою до 2.0, проте кожен конкретний випадок варто аналізувати окремо.

Що з цим робити

Очевидно, що угоди з «Віснику Закупівель» містять також інші цікаві схеми, які ми ще не перевірили. А частина з відомих схем (як-от уже згадана, коли пара учасників по черзі виграє́ у пари своїх замовників), точно зустрічається і на нових аукціонах, що проходять за допомогою системи Prozorro.

Як продовження цього проекту ми, по-перше, бачимо пошук інших таких схем, — для цього ми публікуємо у відкритому доступі дані з пропозиціями із протоколів розкриття. Ми зробили всю брудну роботу з витягування даних, тепер ви можете завантажити їх за цим посиланням , і використати для своїх пошуків.

Для вивчення поточних схем варто звернути увагу на дані з цінових пропозицій на Prozorro — їх отримати значно легше, ніж у старій системі. Достатньо використати добре спроектоване API.

Інше продовження — уважно дослідити, як проходять закупівлі з тими ж учасниками, що брали участь у згаданих нами цікавих схемах у минулому. Для цього ми публікуємо таблиці, в яких можна знайти фірми, що брали там участь.

Методологія (як ми отримали ці дані)

Щоб ви правильно зрозуміли, набір файлів протоколів розкриття — це величезна купа сміття, сотні тисяч документів: файли різного формату (документи з різних версій текстових редакторів, pdf, скани зображень тощо). Крім цього, ці протоколи не мають фіксованої структури, і хоча інформація схожа, однак вона заповнена дуже різними способами. Тому найскладнішою частиною роботи було витягнути інформацію про ціни пропозицій і фірми та привести їх до стандартної форми.

Це відбувалося в наступні етапи:
  • витягування бінарних файлів із бази даних Oracle, що містить дамп «Вісника закупівель» (лінк на нашу статтю про Z);
  • конвертація (приведення) до одного формату;
  • класифікація: чи справді цей файл — протокол розкриття;
  • визначення меж та полів таблиць, визначення таблиці з пропозиціями, визначення призначення колонок такої таблиці;
  • виокремлення, де в тексті комірки таблиці розміщені ціни пропозицій (100500 варіантів написання ціни, цифрами, текстом, змішаним способом, з помилками, у різному форматі тощо).

Те саме стосується і назви фірм та їхніх кодів ЄДРПОУ.

Все це потрібно було зробити для понад 150 тисяч файлів. Якщо відкинути помилки при введенні, файли із зображеннями, файли з неповною інформацією про ціни, багатолотові файли (там завдання розпізнання даних значно складніша, ніж для однолотових), то ми в цьому проекті визначили ціни пропозицій для ~35 тисяч тендерів (23% тендерів, для яких в принципі є хоч якісь протоколи).


Читайте також

Тролесфера
Свидовець. Анатомія Карпат
Київські розвалини